Реакція урядів більшості розвинених країн Заходу на Covid-19 та спад ділової активності, що його викликала Пандемія, полягала у запровадженні різного роду контрциклічних заходів, що уряди розвинених країн спрямовували на підтримку національних фінансових систем, бізнесу, соціальної сфери та ін. Мета контрциклічної політики полягає в тому, щоб на спаді економічного циклу діяти в напрямку відновлення сукупного попиту в економіці, використовуючи фіскальні стимули, та коригуючи монетарну політику.
Негативний вплив Пандемії, особливо на перших її етапах, можна підсумувати по декількох категоріях:
- значне падіння попиту в сфері послуг у зв'язку з обмеженістю перебування в публічних місцях, на робочих місцях та в установах;
- падіння попиту на капітальні товари, у зв'язку з невизначеністю горизонту планування інвестиційної діяльності;
- падіння попиту на транспорт і перевезення та параліч транспортної інфраструктури;
- падіння фонду заробітньої платні, задіяних у вище наведених галузях;
- зсув (consumer shift) у споживацьких преференціях в бік споживчих, в т.ч. технологічних товарів та товарів широкого вжитку;
- загальна тенденція від схильності до споживання (marginal propensity to consume) до схильності до зберігання (marginal propensity to save).
Уряди розвинених країн намагалися, з одного боку, стимулювати споживацький попит, роздаючи допомогу чеками безпосередньо людям, вводячи податкові пільги для підприємств та виробників. В той же час, вони проводили програми по кількісному пом'якшенню (quantitative easing), докапіталізації банківської системи резервами та ін.
Неоліберальна економічна спільнота на самих початках гучно застерігала про неминучу гіперінфляцію та інші негативні наслідки “друку грошей”, фіскальних стимулів, спрямованих на соціальну підтримку. Для неоліберального консенсусу фіскальне стимулювання - це найбільший ворог, тому що вважається, що тільки ринок має вирішувати, кому в кризу “жити, а кому вмирати”. А держава має просто стояти обабіч та не робити зайвих рухів – ринок «сам все вирішить», відповідно до заслуг, ефективності та правила «виживає найсильніший». Що ж, не будемо вкотре дискутувати з цим, тому що тут, як в тій приказці - "якщо треба пояснювати (що це не так), то не треба пояснювати".
І от, здавалось би, рік 2022-й - тріумф неоліберальної "думки": додрукувались! достимулювались! інфляція поперла вверх! І, дійсно, в США та Євросоюзі, що роками жили при інфляції у долі відсотка, зараз цей показник складає 7-8-9%.
Погляньмо краще на структуру цього інфляційного тиску, не забуваючи враховувати описані вище негативні ефекти, що їх принесла з собою Пандемія Covid-19, а також беручи до уваги, що після фази падіння ділового циклу, закономірно, відбувається фаза різкого відновлювального росту сукупного попиту.
На рис. 1 відображено складові інфляції за останні 7 років (до слова, за тегом "decomposition of Harmonised Index of Consumer Prices (HICP)" у відкритих джерелах безліч подібної інформації та джерел з цього питання), - що ми на ньому бачимо? Прослідкуємо, з осені 2019 року (за півроку до старту Пандемії), за основними подіями у зміні CPI (індексу споживчих цін) та його складових:
1. Як бачимо, дефляційні тренди почалися задовго до Пандемії, та ніяк не були з нею пов'язані (тема для окремої розмови). Восени почався дефляційний тренд HICP, що мав певну тенденцію до росту під кінець календарного року. Далі, на фоні все більш тривожних повідомлень про глобальні ризики від розповсюдження вірусу, ділова активність продовжувала падати в очікуванні невідомого.
Рис. 1. Декомпозиція складових індексу споживчих цін у Євросоюзі
2. Початок Пандемії обвалив тренд через різке паді ння попиту. Коли ж споживацький попит трохи відновився від первинного шоку, відбувся невеликий ріст рівня інфляції в квітні 2020 року, коли люди скуповували запаси, з остраху невідомого, що небачена досі Пандемія несла з собою.
3. Далі, до кінця 2020-го спостерігаємо закономірне падіння рівня CPI, що корелює з падінням ділової активності. Той самий період нових обмежень, рецесії, падіння сукупного попиту та від'ємних цін на нафту, які, я думаю, всі добре пам'ятають.
4. Далі, з першими заходами стимулювання, з відповідним гістерезисом, відбувся стрімкий відновлювальний ріст. І, відповідний йому, ріст CPI, що ми його спостерігаємо на початку 2021-го.
А тепер найцікавіше - структура HICP, тобто гармонізованого індексу споживчих цін:
1. Як бачимо, ні Пандемія, ні відновлювальний ріст, що за нею послідував, майже ніяк не вплинули на ціну товарів, що мають низьку долю імпортної складової (і що, відповідно, не є продовольчими товарами та енергоносіями) - синя графа. Це може говорити як про те, що внутрішнє виробництво більш гнучке до трендів попиту, так і про те, що заходи із стимулювання попиту більш-менш досягли мети - згідно "класичної класики", попит рівнявся пропозиції, без шоків та спекулятивного ажіотажу на внутрішньому ринку.
2. В той же час, порушення глобальних ланцюжків попиту, параліч портової інфраструктури та інші пандемічні проблеми призвели до досить значної волатильності цін на імпортні товари (що не є, в свою чергу, енергоносіями та продовольчими продуктами) - червона графа на діаграмі.
3. І, врешті решт, найцікавіше - енергоносії та продовольство (зелена графа діаграми). Як бачимо, значні коливання інфляційних чинників по цим групам товарів і провокували основний інфляційний тренд на зважений індекс споживчих цін. У періоди біля-нульової та від'ємної інфляції (яскравий приклад - від’ємні ціни на нафтові ф’ючерси у квітні 2020 року) саме паливо та продукти були причиною цього досить рідкісного та незвичного явища.
4. Далі, коли економіка почала, з початку 2021-року, стрімко відновлюватись, власне, ріст CPI по імпортним товарам, енергоносіям та продуктам харчування і складали левову частку приросту HIPC: на сьогодні з майже 8% по Євросоюзу та США 7% сукупно припадає саме на ці категорії (з яких 1,4% - імпортна складова, а 5,6% - паливо та продовольча продукція)!
Тут саме час задати собі питання: а чи дійсно причина цьому саме в тому, що "надрукували багато грошей", "розкидали з вертольота", "бездумно вливали трильйони"? Яким чином скласти даний силогізм?
На сайті "Енергіпедії" ми бачимо, що близько 30% глобальної енергії в світі витрачається якраз на виробництво продовольчих товарів - на повну структуру виробництва, транспортування та споживання. В масштабах Планети це величезні цифри. Для США (де ця доля, звичайно, нижча, як в силу продовольчої незалежності, так і через інші фактори виробництва, в т.ч. ефективність, - близько 12-13%) це, наприклад, 11.9 qBtu станом на 2012 рік: 11,9 квадрильйонів британських теплових одиниць, або близько 348,7 терават/годин, якщо в системі СІ! Для порівняння, спеціально для любителів міряти футбольними полями та басейнами, - це, наприклад, еквівалент 204,3 млн барелів сирої нафти або 33,2 млрд кубометрів природного газу!
На рис. 2. ми бачимо розподіл структури енергоспоживання при повному циклі виробництва продовольчих товарів в країнах, залежно від рівня ВВП.
Рис. 2. Структура енергоспоживання при виробництві продовольчих товарів відповідно до категорій країн за рівнем ВВП
Те саме можемо бачити на рис. 3 окремо для випадку Іспанії, до прикладу. Розподіл по внескам у сумарний зважений індекс інфляції – аналогічний: енергоносії та продукти харчування, з відповідним зростанням і по промисловим товарам, доля енергоносіїв у собівартості яких теж значна.
Рис. 3. Декомпозиція складових індексу споживчих цін у Іспанії за недавній період
Переходячи до висновків.
Незалежно від того, притримуєтесь ви кейнсіанських, неокласичних, неоліберальних, чи бозна яких ще поглядів на ринкову економіку, в ній є певні, спільні для будь-яких течій, поняття ділового циклу, падіння, росту, попиту, пропозиції, макроекономічної рівноваги попиту і пропозиції – всього того, що імпліцитно присутнє в капіталістичній економіці. Різниця в поглядах полягає не в описовій частині, і навіть не повністю в критичній, а там, де починається частина позитивна, де починаються висновки на рахунок того, як реагувати на ті чи інші тренди, тенденції економічного циклу, яку конкретну політику та макропруденційне регулювання проводити.
Причина цього криється в, так би мовити, path-dependance (залежності від шляху) тієї чи іншої теорії. До прикладу, неоліберальна теорія – нащадок глобалізації 70-80-90-х років, коли з відміною Бретон-Вудської монетарної системи та впровадженням Ямайської почалася глобальна експансія фінансового капіталу та стрімке падіння соціальної складової та лівої повістки у розвинених країнах. Кейнсіанська теорія – дитя Великої Депресії та відповіді на неї в країнах розвиненого Заходу. Ідеї Кейнса, Калецького, Срафи та багатьох інших панували і після Другої Світової (як раз до 1970-х), і під час ДСВ: саме завдяки стрімкому нарощуванню фіскального фінансування США вийшли зі страшної “м’ясорубки” 1939-45 рр. світовим гегемоном, та, як наголошував Хайман Мінськи, ще довго користувались стабільними інвестиційними портфелями, сформованими під час війни, де левова частка складалася із державних облігацій.
Тож, який висновок, дивлячись на графіки декомпозиції інфляції робить типовий прихильник неоліберальної думки? Він починає розказувати, що «от бачите, друкували гроші, кількісне ваше пом’якшення робили, бездумно – а ми казали: це ваше безумне друкування грошей ні до чого хорошого не призведе!». Якщо не брати до уваги не приховуваний автором статті іронічний тон щодо якості неоліберального аналізу каузальності інфляції, реальна ситуація не буде кардинально іншою: неоліберальний консенсус - принциповий противник участі держави в економіці, соціальної підтримки, контрциклічних заходів та фіскального стимулювання сукупного попиту.
А який висновок можна зробити, дивлячись на речі критично, беручи до уваги факти, та будуючи на них теорію, а не навпаки, - підганяючи теорію під факти? Очевидно, що стрімкий відновлюваний ріст після скасування пандемійних обмежень, спровокував ріст попиту на енергоносії. Очевидні і такі болючі сьогодні для нас, українців, проблеми з політічною нестабільністю у Чорноморському регіоні, одному з основних постачальників базових продовольчих товарів, варварською військовою агресією росії проти України, та пов’язані з цим проблеми з пропозицією енергоносіїв. На жаль, постійними є і політичні проблеми на Близькому Сході – основному постачальнику експортних енергоресурсів для світової економіки. Очевидними останнім часом були і проблеми з ланцюжками поставок технологічної продукції.
Наведені на рис. 1 та 3 графіки явно і небагатозначно показують, що саме спекулятивний попит на енергоносії, та тісно зав’язане на них, та на геополітичних чинниках, виробництво продовольчих товарів, а також пов’язаний з цим ріст імпортної складової у сукупному споживанні – і є основними драйверами інфляційного тиску. Енергія та їжа – кров сучасної, вчорашньої, чи будь- якої історичної економіки. І коли ціни на них спекулятивно ростуть, під досужі розмови про неможливість збільшення квот на виробництво у регіоні Персидської затоки, під нескінченно довго формований 7-й пакет санкцій для кровожерливого російського режиму, під неминучу нову Велику війну на Близькому Сході – то до чого тут «друкарський станок» і «айфони на пособіє»?
Чому важливо розуміти, що таке інфляція, і звідки вона береться? Тому що мейнстрімна макроекономічна політика дуже боїться інфляції, та, незалежно від її джерел, бореться з нею в основному підняттям ключової ставки (облікової ставки центрального банку). Що, в свою чергу, вбиває промислове та споживче кредитування, а значить, вбиває основне джерело створення нових фінансових можливостей для економічного зростання у валових та реальних показниках.
Обслуговуючи, в основному, ризики "великого бізнесу" і фінансового сектору, та їх активів, мейнстрімна (неоліберальна) макроекономічна теорія обгрунтовує таке рішення (підняття ключової ставки) наміром "охолодити" "перегріту" економіку. Тобто, мають на увазі, що інфляція виникає через "вроджену" властивість ринкової економіки - виробники по стороні пропозиції піднімають ціни у зв'язку з економічним зростанням по стороні попиту, і "наживаються" на сприяючому економічному тренді.
Але останній інфляційний тренд, що розвивається у пост-пандемійну епоху, показує нам, що джерела інфляції лежать у зовсім (кардинально) іншій площині. А саме, повторюючи та узагальнюючи сказане вище, якщо розкласти базовий причинно-наслідковий механізм на певні логічні (і діахронічні) етапи:
- неприродне пригнічення попиту через введення пандемійних обмежень та відповідне падіння промислового виробництва та споживання, в тому числі і енергоносіїв;
- стрімкий відновлювальний ріст сукупного попиту при знятті / послабленні пандемійних обмежень;
- стрімке зростання попиту на енергоносії, та одночасні геополітичні фактори тиску на стороні пропозиції енергоносіїв;
- спекулятивне, кратне зростання спотових цін на енергоносії;
- відповідне зростання собівартості та ціни реалізації споживчих та промислових товарів, особливо тих категорій, де доля енергоносіїв є значною (наприклад, продукти харчування).
Тож, перш ніж на віру сприймати макроекономічні "догми", що прямо впливають на наше повсякденне життя, статки та перспективи, - варто розбирати кожне твердження критично.
Commentaires